При появі позивів на блювоту хворого повинен губами затримати зонд і глибоко дихати носом, після чого прагнути проковтнути його до потрібної відстані. Ковтати зонд потрібно повільно, аби він не згорнувся. Коли зонд попаде в шлунок, хворого укладають на правий бік на кушетку без подушки під головою. Під правий бік підкладають подушку, поставлену ребром, або згорнуту ковдру. По верху валика необхідно покласти гарячу грілку, загорнуту в рушнику, аби не обпалити хворого. Ноги зігнуті в колінах. Хворий продовжує повільно і посту: пінно заковтувати зонд.

Про місце знаходження зонда судять по отримуваному з нього вмісту. При знаходженні зонда в шлунку виділяється прозорий злегка каламутний кислий шлунковий сік (змочений лакмусовий папір червоніє). Через 50—60 мін повинна з'явитися жовч. При виділенні із зонда вмісту жовтуватого кольору вважають, що олива просунулася в дванадцятипалу кишку. Знаходження в ній зонда підтверджується лужною реакцією відокремлюваного (змочений червоний лакмусовий папір синіє). Якщо зонд згорнувся: і Жовчного відокремлюваного немає, злегка витягують зонд, після чого хворий його знову заковтує, Контролем знаходження зонда в дванадцятипалій кишці може бути введення шприцом повітря: при знаходженні зонда в шлунку хворого відчуває введення повітря, в дванадцятипалій кишці — ні. Для визначення місцезнаходження оливи застосовують також рентгеноскопію. Якщо протягом довгого часу жовч не з'являється, можна ввести підшкірно 1 мл 0,1% розчину атропіну для розкриття сфінктера загальної жовчної протоки.